Син педагога, патріот в крові,

Старанно вчився і любив країну,

І безкорисно вершачи нові

Досягнення, був за людину!

Неоднозначність, страх думок міських

Цькували, висилали, забували…

Ентузіазм у поглядах людських

Не дав зітліти , як би не старались.

І вистояв! Боровся до кінця

За горду назву – Україна!

Бажав: Держава нехай твориться

Кохана, сильна та єдина.

Я пам’ятатиму тебе,

Все чітко закарбую.

Підтримай, отче, ж ти мене,

Твій подвиг я ціную.

09.09.2016

                                          Мангул Х. О. , вчитель початкових класів

                                           Біленьківської ЗОШ I-II ст.

Летять журавлі

Забирається дума у серце.

Крізь тумани видніється клин.

Вже не гріє палаюче сонце.

Мимоволі стаю на уклін.

Все курличуть у небі біляві,

Закликають у рідні краї.

Заперечення тут будуть зайві-

Дай-мо шану полеглим в війні.

Залетіла печаль, забриніла

На очах зледеніла сльоза.

Обпекла як вогонь, застрелила

Безталанних та клята війна!

Пам’ятайте убитих війною,

Не забудьте героїв війни!

Хай звучить усім світом луною:

В небі мирнім летять журавлі!

                             Рибальченко Олександр , 7 клас

 Матінку кохаю

Чарівне слово «мати»

Не може не лунати

На нашій славній нині

На рідній Україні.

Як соловейко щебетає,

Як вітер хмари завертає-

Про все співає моя мати

І з нею я люблю співати!

Я чую шелест в літніх травах,

І сонце губиться у хмарах…

Моя матуся все працює,

Все трудиться, не ледацює!

Мені не треба знати

Куди часу тікати,

Але я точно знаю,

Що матінку кохаю!

                        Александрова Уляна , 6 клас

Вірш для матінки

Чарівно, ніжно по рум’яній

Повільно котиться сльоза-

Це своїй матінці коханій

Святкового присвячую вірша.

«Моя матуся – сама-сама!» -

І посміхається вона –

«І щоб ніколи не страждала

Єдина горлиця моя!»

Емоцій сплеск, переживання…

У залі мама не одна!

Продовжую! Моє бажання:

Читаю вірш для МАМИ я!

                        Рибальченко Олександр , 7 клас

                          ***

Та ніч, що сколихнала все життя,
трагічна мить на всі віка.
І навіть тридцять років каяття,
не знищили того клейма.

І так нам випало по долі,
що нам і дітям нашим все життя,
Чорнобиль стане нашим горем,
і нашим соромом буття.

І тінь, що доторкається косою,
що зараз ходить все ще там,
не зупинила тих героїв,
які віддали там життя.

Вкладіть їм квіти, бо вони,
вам дали все, і навіть більше.
І згадка їм лиш там зосталась, 
що зветься й нині саркофаг...

                                Александрова Уляна, 6 клас

Знівечений час

Затриманий, забутий

І знівечений час…

Як боляче, забитий

Цей світ став і для нас.

Чорнобиль, наче опік,

Пече вже тридцять літ,

Ще досі й точно потім

Отруїть кожен плід.

Здоровим вже не бути –

Хтось гниє з голови,

Хто хоче все забути,

Заритись у землі.

Тікай! Хоч відхрестися!

Чорнобиль є у нас…

Рятунку де знайтися?

Вже знівечений час.

Забилось серце в грудях

І просльозився ти…

Чиста душа у людях

Чорнобиль воскреси!

                           Рибальченко Олександр, 7 клас

*   *   *

Летить сніжок…

Сміється морозенко,

Рипить уже у воріток…

І сонце сяє так низенько.

Ялинку ставлю у куток.

Аж чую стогін під рукою,

Гілля тремтить… І знов, і знов

Я чую плаче , ллє смолою

Ялина, проливає кров.

-Чому?-шепоче вона тяжко.

-Чому?-видавлює в сльозах,-

Ялинкам жити в цьому світі важко?

Ми так потрібні на святах?

Залиште нас, коли ростем у лісі,

То користі побільше вам від нас.

Пройдуть свята і на узліссі

Пенькам вклонітеся за нас…

Вже вечір впав на всі оселі,

І десь метелиця свистить…

Яскраве вбрання в ялини моєї

В дворі, на неї сніг летить.

                               Тіщенко Анастасія, 6 клас

Вірші вчителя початкових класів Мангул Христини Олегівни 

                       Ты

Казалось бы собой простая ты,

Как все живешь на белом свете,

Свои имеешь ты мечты,

Зимой мечтаешь ты о лете.

                             Благодаришь за щедрость нас,

                             Улыбкой отвечаешь на улыбку.

                             И каждый раз, как в первый класс,

                             Сквозь холода шагаешь зыбко.

Берешь и смотришь в небеса,

Как в зеркало, себя не видишь.

Хотела бы иметь леса,

Ведь там свободнее ты дышишь.

                              Кричишь? Кричи когда захочешь!

                              Не плачь, иначе пусть не можешь!

                              Раскрой себя, ведь ты другая

                              Живешь с людьми, но роль играя.

                   Час

Корисний час, коли ти робиш,

Не монотонний, як нудьга,

Коли ти щиро когось любиш,

Не спиш, а дихаєш щодня!

Крилатий час, коли літаєш

У мріях чистих, як кришталь,

Зустрічного щодня вітаєш,

На крила ти міняєш сталь.

Цікавий час, тобі цікаво,

Живеш, радієш без кінця!

Й на тебе дивляться ласкаво…

Нехай зазнає лінь вінця!

                     ***

Ви подивіться на цей світ!

Послухайте, як тяжко дихає.

Зів’яв учора ще барвистий квіт…

Здоров’я хворий не надибає…

Куди піти? Кого мені спитати?

Коли ж прокинеться гуманності душа?

Адже вона так хоче політати,

Але її ще черга не прийшла.

Чи черга ця і зовсім не прийде?

І людство не врятує те, що встигне?

Гуманність відвернеться, відійде,

А час людський назавжди зникне.

                  Письмо

Как сладок мед из твоих уст

И я дышу твоим дыханьем.

Живу с слезой, когда есть грусть.

Тобой любуюсь с обожаньем.

Люблю, когда ты так кричишь,

Что меня бесит, раздражает!

И скучно мне, когда молчишь-

Об этом все и каждый знает.

Какой дурак бросает тень

На свою милую, родную?

Тобой дышу я каждый день,

Но без тебя я задыхаюсь.

Пароль я отгадаю вскоре твой,

И сейф твоей души мне отворится.

С тобою буду я совсем другой

И не осмелюсь в чем-то провиниться.

Возьми мое письмо, прижми к груди,

Не замыкай наш бесконечный путь.

И не уйди из моей жизни! Не уйди,

Глотая горько злой разлуки ртуть.

      Духовний чорнобиль

Чорнобиль у твоїй душі,

Чорніше чорної землі.

І я не дихаю – ти душиш,

І жити далі не мені.

Ти будеш жити неживим,

Загубиш серденько своє.

Як «зомбі» житимеш, сліпим

Ти глянеш на усе людське.

Чому душа твоя померла,

Напившись моїх гірких сліз?

Нічого вже ти не повернеш,

Любов не викличеш на «біз».

Зів’яли квіти у вазоні

І згнили яблука в саду…

Життя людей ти взяв в долоні,

Зробив усе не до ладу.

Чорнобиль, йди! Мені так важко

Дивитись на людські жахи!

Вічна війна… А так не тяжко

До неба полетіти як птахи.

Немає нас на цій планеті,

Віддали душі вже давно…

Заграє хлопець на кларнеті,

А моє серце на «п’яно».

                  ***

Зима чіпає наші душі,

І серце стомлене не спить.

Пішли вже ви, красою бувши,

У інший світ спокійно жить.

Ваша сестра про вас забула,

Співає, грає увесь час,

Морозним вітром нас задула

І замела сліди від вас.

Ви там, далеко, вас не видно,

Але у пам’яті ви є.

Багряний лист і осінь рідна,

Сумує серденько моє.

           Спасибо морю

Плывет кораблик в море Черном,

«Мечтой» зовется дорогой.

А ты кричишь: - Давай-ка дернем

На том кораблике домой!

Бушуют волны, парус рвется,

Резвятся чайки за кормой.

На крик никто не отозвется,

Но вот он домик твой родной!

Родные берег, дом … Родные

Бегут к тебе, чтобы обнять!

И все как будто заводные

Тебя не будут отпускать.

Скучали, плакали, не спали…

-Ой, где же милый наш, родной!?!

И рады, все-таки  дождались…

Спасибо морю, что живой!